Позакласні заходи з предмета

Пісня, дума, слава Кобзареві - ви окраса й суть мого життя...

1  сторінка «Дитячі роки Т. Шевченка»

2  сторінка «Шевченко – художник»

3  сторінка «Шевченко – борець за волю народу»

4  сторінка «Ми тебе не забудемо, Тарасе»

Святково      прибраний       клас:       портрет Т.Г. Шевченка, вишиті рушники, вистав­ка дитячих малюнків «Малюємо за творами Т.Г. Шевченка». Під портретом Шевченкові слова;

І мене в сім’і великій,

В сім’і вольній, новій

Не забудьте пом'янути,

   Не злим, тихим словом».

Учитель.   Сьогодні   наш   усний   журнал присвячений    річниці    з    дня    народження Т.Г. Шевченка. Розгортаємо першу сторінку нашого журналу

                

                         «ДИТЯЧІ РОКИ Т.Г. ШЕВЧЕНКА»

Звучить пісня на слова Шевченка «Думи мої». Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Шевченка. До неї підходить хлопчик.

                                                                      

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на  залізних стовпах держиться?  

Мати: Так, мій синочку, правда (жінка сідає па лаву. Хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову»).

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це коли людина на світ приходить. Бог  свічку запалює і горить та свічка, поки людина  не помре. А як помре, свічка гасне, зірка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить лю­дей, робить їм добро, тоді свічка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його  по голівці).     

(Мати виходить, хлопчик сідає на стільчик  поряд із учнями)

1-й ведучий. 9 березня 1814 року в селі Моринцях, що на Київщині, у сім'ї селянина-кріпака народився Тарас Григорович Шевчен­ко. Хлопчик ріс мовчазним, завжди чомусь за­мислений, ніколи не тримався хати, а все ти­нявся десь по бур'янах, за що в сім'ї його проз­вали малим приблудою.

2-й ведучий. Коли Тарасу виповнилося вісім років, батьки віддали його до диякона в науку, п'яниця-диякон навчав дітей по церковних книгах і за найменшу провину карав різками. Будучи вже відомим поетом, Шевченко згаду­вав ту школу, куди привела його кріпацька доля.

1-й читець.

Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця в школу привела

До п'яного дяка в науку...

— Учися, серденько, колись,

З нас будуть люди, — ти сказала.

      1-й ведучий.  Та не довго тривала Тарасова на­ука. Несподівано горе випало на долю маленького хлопчика, замучена важкою працею, по­мерла мати…

       2-й ведучий.  Незадовго після смерті матері в 1825 році помер батько. Смерть батька зовсім приголомшила малого Тараса.

      1-й читець.

Там матір добрую мою,

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми,

А ми малі були та голі,

Не витерпів лихої долі —

Помер на панщині...

А ми — розлізлися межи людьми,

Мов мишенята:

    Я до школи — носити воду школярам...

1-й ведучий. Тарас наймитує в школі, а потім  наймається   пасти   громадську „череду.   Мине 20 років – і він буде з болем згадувати своє ди­тинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

 2-й читець.

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,,

             Чи так мені чого було?

         Мені так любо, любо стало,  

        Неначе в бога...

       Уже прокликали до паю,

        А я собі у бур'яні

       Молюся богу... і не знаю,

       Чого маленькому мені

       Тоді так приязно молилось.

      Чого так весело було?

      Господнє небо і село,

      Ягня, здається, веселилось!

       І сонце гріло, не пекло!

3-й читець.

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось,..  

Запекло, почервоніло    

І рай запалило.

   Мов прокинувся, дивлюся:

   Село почорніло,

   Боже небо голубеє

            І   те. помарніло.

            Поглянув я на ягнята —

            Не мої ягнята!

           Обернувся я на хату —

           Нема в мене хати.

           Не дав мені бог нічого!..

            І хлинули сльози...

Учитель.   Відкриваємо наступну сторінку журналу

                                     « ШЕВЧЕНКО-ХУДОЖНИК »

1-й ведучий. У вільний від роботи час Тарас читає, малює, однак думка знайти людину, яка навчила б його малювати, не покидає хлопчи­ка. Так він потрапляє до хлипківського маляра, який погоджується навчити хлопчика малюва­ти. Проте пан Енгельгардт, у якого Шевченко був кріпосним, забирає його до Петербурга і Та­рас стає козачком у свого пана.

4-й читець.

Хоче малювати, прагне він до знань,

                Та за ие багато зазнає знущань.   

Тишком він малює статуї в саду,

         Вночі пише вірші про людську біду.

       2-й ведучий.   У Петербурзі Т. Шевченко зустрічається з маляром-художником

І.М. Сошенком. Ця зустріч круто змінила його долю. Сошенко знайомить його з байкарем Є.П. Гребінкою, художником К.П. Брюлловим, поетом В.А. Жуковським. Вони побачили ве­ликі здібності художника Шевченка і викупили його з кріпацтва.

1-й ведучий  (зачитує вільну Т.Г. Шевченка). Вільна. 22 квітня 1838 року Енгельгардт підписав офіційний відпускний документ, який засвідчили В. Жуковський, К. Брюллов та М. Вієльгорський. У відпускній записці, зокре­ма, говорилося:

«Я, нижчепідписаний, звільнений від служби гвардії полковник Павло Василів син Енгельгардт   відпустив   назавжди   на   волю   кріпосну мою людину Тараса Григорового сина Шевченка, що дістався мені в спадщину від покійного батька мого дійсного таємничого радника Васи­ля Васильовича Енгельгардта, записаного по ревізії Київської губернії, Звенигородського повіту, в селі Кирилівці, до котрої людини мені, Енгельгардту і спадкоємцям моїм в даль­шому справи не має і нічого претендувати, а вільний він, Шевченко, обрати собі рід життя, який побажає».

2-й—ведучий. Шевченко виправдав наміри своїх визволителів. У 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного худож­ника». Тарас малює портрети, картини та ілюстрації до своїх творів.

(Розглядаються репродукції картин Т.Г. Шевченка, коротка їх характеристика і проводиться конкурс на теми: «Малюнки до творів Т.Г. Шевченка»).

5-й читець.     Так у людському горі стрілися брати,

Що зуміли в горі щиро помогти.

Викупили  друзі, вільним став Тарас!

 Чом же серце в тузі?Біль чому не згас ?

Сміливий і щирий був Тараса спів.

Він гострить сокири, кличає на панів.

Учитель.  Відкриваємо   третю   сторінку журналу

                     «ШЕВЧЕНКО — БОРЕЦЬ ЗА ВОЛЮ НАРОДУ»

1-й ведучий. За  бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати. Він малює і пише таємно, а його гнівні вірші несли панам страх. Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Тепер цю книжечку називають захалявною. Поет писав:

О думи мої, думи! О слово злеє!
За тебе марно я в чужому краї
Караюсь, мучаюсь, але не каюсь!

2-й ведучий. Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він тужив за Ук­раїною, і це можна простежити в його віршах.

6-й читець.        

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть.

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

            Сім'я вечеря коло хати,

            Вечірня зіронька встає,

           Дочка вечерять подає,

           А мати хоче научати —

           Так соловейко не дає.

           Поклала мати коло хати

          Маленьких діточок своїх,

          Сама заснула біля них.

          Затихло все -  тільки дівчата

          Та соловейко не затих.

   

7-й читець.   

В неволі тяжко, хоча й волі,

Сказать по правді, не було.

Та все-таки якось жилось.

Хоть на чужому та на полі...

Тепер не злої тії долі

Як бога ждати довелось.

І жду її. і виглядаю,

Дурний свій розум проклинаю,

Що дався дурням одурить

В калюжі волю утопить.

Холоне серце, як згадаю.

Що не в Украйні поховають,

Що не. в Украйні буду жить

Людей і господа любить.

 2-й ведучий. Доля України завжди хвилюва­ла великого Кобзаря. Шевченко вірить у краще майбутнє свого народу:

І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі.

Учитель.  Ознайомимося   з   наступною сторінкою журналу

                                      «МИ ТЕБЕ НЕ ЗАБУДЕМО, ТАРАСЕ»

1-й ведучий. 9 березня 1861 року Тарасу Гри­горовичу Шевченку виповнилося 47 років, але поет уже був важко хворий. Привітати його прийшли друзі; було багато надіслано телеграм.

10 березня перестало битися серце великого поета. Тіло Т.Г. Шевченка було перевезено в Канів, і похований він на Чернечій горі, як  і бажав.

8-й читець.     «Заповіт» Т.Г. Шевченка.

9-й читець.         

Не на шовкових пелюшках,
Не у величному палаці,
В хатині бідній він родивсь
Серед неволі, тьми і праці.
Нещасна .мати сповивала
Його малого й зажурилась...
І цілу ніченьку вона
За сина-кріпака молилась.
І бог почув молитву ту,
І дав душі убогій силу,
І в руки хлопця він вложив
Співецьку чародійну ліру.

10-й читець.        

В тій пісні людям він співав
Про щастя, про добро, про волю.
Будив зі сну, пророкував
їм вищу і найкращу долю.
Співав про чесну боротьбу,
Про сором кайданів брязкучих;
І не жалів він сил своїх,
І не втирав він сліз пекучих,

І пісня голосно лилась.

Але не. довго, ворог  лютий

Підкрався нишком — і замовк

Співець, кайданами окутий.

Замовкла пісня на устах,

Але в душі жила, бриніла,

І в серці бідного співця

Вогнем палаючим горіла.

11-й читець.     

Умер співець — і привезли

Його на рідну Україну.

І коло синього Дніпра

Йому насипали могилу.

Умер співець, але живуть

В серцях людей слова безсмертні!

І тихо по Вкраїні всій

Бринять його пісні славетні.

Учитель.Ось і перегорнули ми останню сторінку усного журналу, але ще  більше   про  життєвий   шлях   Т.Г.   Шевченка   ви   можете дізнатися  із  книг.

(Огляд     літератури     про     життя     та  творчість письменника).  

                                  ЖИВЕ   СЛОВО   КОБЗАРЯ 

Сьогодні   проведемо   літературний   усний   журнал.

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми  вшановуєм  пам 'ять Шевченка.

Уже з даних рядків зрозуміло, що в цей весняний день із рубрик нашого журналу ви  дізнаєтесь   про   мистецьку   спадщину  Шевченка,   познайомитеся   з   історією створення деяких робіт. Журнал складається з

4-х рубрик:

    1 .«Перші кроки до живопису».

2.   «Творчий злет під час подорожі на Україну».

3.   «На засланні».

4.   «Афіша».

Художній хист прокинувся у Тараса дуже рано — ще в дитинстві. Цей талант привів його до Академії мистецтв, рятував у найтяжчі хвилини життя від відчаю й розпуки.

Поетична спадщина Кобзаря налічує понад 240 творів, а живописна — близько 1200 робіт: олійних картин, акварелей, сепій (малюнок, виконаний коричневою фарбою, стійкою щодо дії сонця та повітря), офортів (гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами) та малюнків. За півроку до смерті Шевченка Рада Академії мистецтв присвоїла йому звання академіка-гравера. Тож познайомимося з геніальним художником — Т. Г. Шевченком. Як же починався шлях Тараса до живопису, вам розповість ведуча 1-ої рубрики...

Ведуча 1-ої рубрики.

Ще будучи малим, Тарас у вільні години малював вуглиною на коморі й стайні півнів, людей, церкву і навіть київську дзвіницю. Побачивши неабиякий хист у свого козачка, Енгельгард законтрактував його на 4 роки майстрові живописного цеху Ширяєву, який був декоратором по внутрішньому розпису палаців і театрів. Завдяки сумлінному навчанню й наполегливості, Тарас перевершив майстерність свого вчителя. Під час одного зі своїх «сеансів» у Літньому саду він зустрів Івана Максимовича Сошенка, і саме той відкрив «діамант», як сказав про Тараса Карл Брюллов. Сошенко допомагав своєму другові оволодівати таємницями живопису, давав йому гравюри для копіювання, папір, олівці. Про цей період творчості Шевченка дають уявлення малюнки, створені на історичні та міфологічні сюжети.

Подиву гідна епопея викупу Шевченка з кріпацтва. Як ви уже знаєте, був написаний портрет поета В. А. Жуковського, що належав пензлю видатного ху­дожника К.Брюллова, Саме за цей портрет, розіграний у лотерею, було виручено 2500 крб.

Весною 1839 року за успіхи в малюванні Тарас був нагороджений Радою Академії срібною медаллю I I ступеня.

1840 року за першу живописну спробу — картину «Хлопець — жебрак», що дає хліб собаці (картина не збереглася), Шевченко був удруге нагороджений срібною медаллю, а за картину «Циганка-ворожка» — втретє.

Творча робота «Циганка-ворожка», виконана олійними фарбами, була кимось придбана, і подальша доля її невідома — зберігся лише акварельний малюнок під цією назвою (демонстрування картини).

Під розлогим кленом стоїть дівчина-селянка у святковому вбранні. Праву руку вона простягла циганці. Лівою тримає щось загорнуте у фартух. Зосереджене обличчя дівчини звернене до глядача: видно, що вона дуже уважно і зі страхом вслухається у слова ворожки. Постать циганки подано лише до половини, вона стоїть за якоюсь кам'яною стіною, можливо, огорожею панського саду. На плечах — смугасте рядно, за спиною — дитина. В одній руці ворожка тримає дівочу руку, а в іншій — костур, бо біля ніг дівчини, пильно розглядаючи циганку з циганчам, завмер собака. Як бачимо, картина відобразила сцену з народного життя.

Чимало інших полотен теж були присвячені простим людям. Це, очевидно, і стало причиною того, що Шевченкові жодного разу не присуджувалася срібна медаль І ступеня. Адже сюжети з повсякденного життя вважалися «низькими», не гідними «високого мистецтва».

Без одержання срібної медалі І ступеня художник не мав права братися за

виконання програми на золоту медаль. Тільки золота медаль давала право продовжити освіту за кордоном. Та хіба міг Шевченко — автор «Кобзаря» — писати безнадійно далекі від реального життя картини?

Наступна картина — це олійний автопортрет Тараса Шевченка 1840—1841 рр., зроблений у брюлловській манері. Картина овальної форми (демонстрування картини). У центрі — надзвичайно тонке, одухотворене обличчя юнака, який повернув голову до глядача. Темне вбрання контрастує з блідістю обличчя. Високе розумне чоло, проникливий погляд глибоких очей спрямований на глядача, але заглиблений у себе. Це надає образові таємничості й романтичної піднесеності.

Найвідоміша Шевченкова картина — «Катерина» 1842 р., створена за мотивами однойменної поеми (демонстрування картини).

Художник зобразив Катерину босою на тлі типового українського пейзажу: сільська околиця з безкраїм степом, курінь, біля якого сидить селянин-ложкар, віддалік височить козацька могила з вітряком.

На вродливому обличчі Катерини — вираз глибокої образи, сорому і водночас покірності. Постать дівчини освітлена яскравим сонцем. На другому плані картини, затемненому, - спокусник-офіцер на коні. Злодійкувато оглядаючись, він пришпорює коня, щоб швидше втекти. Як і в поемі, на картині краса дівчини протиставляється тяжкій її долі. Голова опущена, аж ніби тремтять припухлі губи, очі заплакані, почервоніли від сліз, які Катерина ледь стримує. Дівчина повільно йде, низько схиливши голову, трохи підібравши запаску, щоб приховати від людей свою ганьбу.

Художник відтворював лише один момент з життя Катерини — розлуку. У поемі цій події присвячено такі рядки:      

                                      Кохайтеся, чорнобриві,

                                     Та не з москалями.

                                     Бо москалі — чужі люде,

                                     Роблять лихо з вами.

                                    Москаль любить жартуючи,

                                    Жартуючи кине;

                                   Піде в свою Московщину,

                                   А дівчина гине...

(Т.Г.Шевченко «Катерина»)

 З 2-ою рубрикою нашого журналу, яка має назву «Творчий злет під час подорожі на Україну», вас ознайомить ведуча рубрики...

Ведуча 2-ої рубрики.

1843    року    Т. Г. Шевченко    їде    на    Україну.    Подорожує    Чернігівщиною, Полтавщиною,  Київщиною, найцікавішими живописними творами цього періоду є жанрові картини «Селянська родина» та «На пасіці».

Пригадайте Шевченковий поетичний образ сім'ї й порівняйте з живописним.

У селянській родині відчувається внутрішній перегук зі «Святим сімейством». Сюжет з Марією, Йосипом та маленьким Христом, перенесений Шевченком на народний ґрунт (демонстрування картини).

Біля убогої селянської хатини — молоде подружжя й дитина. Збоку — розбитий глечик. Біля ніг чоловіка — собака з насторожено піднятою мордою, ніби вслухається в розповідь. За хатою сидить дід. Людські постаті зображено природно, без позування. Відчувається, що стосунки між подружжям доброзичливі й лагідні, Надворі погоже надвечір'я. Промені сонця фарбують золотом стіну хати, полотняні сорочки героїв. І в самому повітрі ніби розлита благодать.

Один із характерних моментів сімейної злагоди відображено в картині «На пасіці»; малі дітки принесли обід своєму батькові, який працює за селом у лісі. Привітні обличчя, широко відкриті очі малят і навіть така деталь, як віночок на голові старшої дівчини, — все промовляє про радість зустрічі з батьком. Відчуття приязні, поваги й любові в селянській сім'ї митцеві вдалося передати дуже виразно, підтвердивши його темними тонами пейзажу, освітленням, при якому вияскравлені місця м'яко пе­реходять у прозорі затінення. Шевченко виявив свою майстерність у передачі ефекту світла й повітря; постаті й предмети наче розчиняються у розсіяному світлі, набуваючи розм'яклих форм.

На Україні Шевченко багато працює над портретами. Якщо раніше він виконував їх аквареллю, то тепер малює олівцем, олією. (Демонстрування портретів Закревського, Лукомського і Закревської). Вперше вдається до малювання пером і тушшю (автопортрет 1843 р.).

Під час подорожі Україною Шевченко задумав серію «Мальовнича Україна» — альбом офортів, до якого він тоді ж таки робив етюди з натури та ескізи. Митець хотів увічнити рідний край у малюнках, показати світові його красу, надзвичайну історію, оригінальні звичаї. Для цього він звертається не до живопису, а до графіки, зокрема до гравюри, якій найменше приділяли уваги в Академії мистецтв.

В одному з листів до свого друга Подянського він писав: «Я хочу малювати нашу Україну. Я її намалюю в трьох книгах: у першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, у другій — теперішній людський побут, а в третій — історію...» Та не вдалося митцеві здійснити свій задум. У 1844 році вийшло лише шість аркушів, і на цьому видання припинилося.

Художник створює офорт на історичну тему. Це офорт «Дари в Чигирині» (демонстрування картини).

У передпокої гетьманської світлиці зображено трьох послів сусідніх з Україною держав — Туреччини, Польщі й Росії — з дорогими подарунками, привезеними

Б. Хмельницькому. На варті, біля входу до світлиці, де відбувається рада, стоять козаки. У довгому очікуванні перебувають три посли, вони стривожені, бо не знають, як закінчаться переговори з українським гетьманом.

Офорт «Старости» зображує народний звичай сватання. Розпізнавши та уподобавши одне одного, парубок до батьків дівчини посилає старостів, людей, які вміли гарно говорити й були дотепними. Коли батько й мати поблагословлять, то дівчина, перев'язавши старостам рушники через плече, подає на тарілці своєму зарученому вишиту своїми руками хустку. Про те, що молодята кохають одне одного і шлюб є за взаємною згодою, говорить ікона — «Свята родина» і радість на обличчі присутніх.

Про картини, написані на засланні, нам розкаже ведуча 3-ої рубрики...

Ведуча 3-ої рубрики.

Влітку 1847 р. (після закінчення 1845 р. Академії) Т. Г. Шевченко зарахований учителем малювання в університет, та не вдалося попрацювати, його було заарештовано. Через два місяці після арешту його було перевезено в Оренбург, а звідти — в Орськ. Шевченкові було заборонено і писати, і малювати. Та не таким був Тарас, щоб скоритися. У маленькій захалявній книжечці він крадькома «мережив» вірші, а потім взявся і за малюнки.

Першим відомим малюнком, зробленим на засланні, є автопортрет у солдатському одязі. Герой сповнений глибокого суму й водночас непокірності. У нього сумні очі, але горда й пряма постава (демонстрування картини).

У 1848 році Шевченко вирушив з експедицією до Аральського моря. Його взяли художником. Понад сотню малюнків виконав Тарас Григорович під час експедиції -пейзажі, портрети, жанрові сцени з життя місцевого населення, 1849 року експедиція повернулася в Оренбург (демонстрування картин).

Влітку 1851 року на півострові Мангишлак працювала геологічна експедиція, до її складу зарахували і Т. Шевченка. Експедиція тривала більше трьох місяців. Збереглося 57 робіт Шевченка, створених у цей час.

Ось сепія «Шевченко серед товаришів». За столом сидить бородань, в якому ми впізнаємо Шевченка (демонстрування картини). У горах Кара-Тау Шевченко написав ще один автопортрет. Взагалі протягом свого короткого життя художник створив близько 60 автопортретів. Деякі з них він уводив до композицій, які розповідають про бідування казахських дітей: сепії «Байгуші» та «Казахський хлопчик» (демонстрування картини).

Коли Шевченко перебуває у Новопетрівському укріпленні, до нього з
прихильністю ставиться Усков і всупереч забороні царя дозволяє малювати й

писати. До нас дійшли портрети Ускової і її чоловіка.

Серед робіт цього періоду — «Байгуші» та серія «Притча про блудного сина», над якою Шевченко працював півроку (демонстрування серії картин). У цій серії художник використав євангельську притчу про гульвісу, який, лишивши рідних, подався розтринькувати батьківські гроші. Тарас Григорович відобразив сцени аморального життя одного з блудників свого часу. Він показав побут гарного вродою і поставою, але духовно вичерпаного й морально скаліченого парубка. Тут і картярство, і пиятика, і розбишацтво; і, як наслідок, — екзекуції, побої, тюремне ув'язнення. Шевченко свідомо не подав кульмінаційної сцени — каяття й повернення розкаяного сина до батька. Замість прощення, його персонаж зазнає тортур і катувань. У блудних синів миколаївської Росії не було доброго батька, стверджує художник. Бо сама система породжувала блуд і бруд, а на довершення морального падіння запроваджувала для них ще й фізичне калічення та нищення.

У цій серії відбилися багаторічні спостереження митця за життям засланців і каторжан.

У 1857 році Шевченко став вільним. Від Астрахані до Нижнього Новгорода поет, милуючись живописними берегами Волги, зробив кілька зарисовок. Майже 20 портретів і 2 автопортрети намалював Тарас під час затримки у Нижньому Новгороді.

З автопортрета в овалі (1857 р.) на нас дивиться літній, змучений тяжкою недугою чоловік з бородою. Глибока зморшка перерізає високе чоло (демонстрування картини). На автопортреті 1860 р. Тарас Шевченко вже інший - мудрий, упевнений, що пізнав життя, має глибокий досвід.

Але десятирічне заслання підірвало здоров'я художника, і на 47-му році його життя обірвалося.

Доробок Шевченка-художника — величезне досягнення всієї української культури. Слава Шевченка пережила добу, у яку він жив. Його безсмертні твори й сьогодні високо цінує прогресивне людство, його ім'я відоме в усьому світі.

 Перегляд  презентації.